Довідка
ДОВІДКА З ІСТОРІЇ ОСЕТИНО-ГРУЗИНСЬКОГО КОНФЛІКТУ
Осетини — нащадки іранського племені аланів, яке до XIII століття заселяло степи між Чорним і Каспійським морями (на південь від ріки Дон). Рятуючись від татаро-монголів, алани (осетини) оселилися на північних схилах Кавказу, а згодом — і на південних (тобто на території Грузії).
Під владу Російської імперії південні осетини потрапили 1801 року в складі Картлійсько-Кахетинського царства (столиця — Тбілісі). Північні осетини приєдналися до Росії ще 1774 року і були найбільш лояльним до неї кавказьким народом.
Південні осетини — православні, північні — частково мусульмани, частково православні.
До 1917 року більша частина південних осетин були бідними безземельними поселенцями на землях грузинських аристократів. Тому після проголошення в травні 1918 року незалежності Грузії осетини підтримували більшовиків. 1920 року тбіліський уряд придушив повстання осетинів, які намагалися відділитися від Грузії та приєднатися до Радянської Росії.
Після захоплення в лютому 1921 року Грузії червоними військами більшовики створили в квітні того ж року в складі Грузинської РСР Південно-Осетинську автономну область. Територію ПОАО грузини споконвіку називали Шіда-Картлі (Внутрішня Грузія). У складі Радянської Росії Північно-Осетинську автономну область створили щойно 1924 року.
1938 року осетинську мову в Грузії перевели з латинської писемності на грузинську, але після смерті Сталіна під тиском Москви вона отримала кириличну основу.
1989 року в Грузії жили 164 тисячі осетинів. Із них 65 тисяч — в Південно-Осетинській АО. Вони становили там 66,2% населення (грузини — 29%).
Столиця Південної Осетії Цхінвалі розташована на крайньому півдні колишньої автономії, на самій межі зі суто грузинськими районами. До останнього часу місто, здебільшого осетинське (грузини залишили його 1991 року), перебувало в оточенні грузинських сіл.
1989 року в умовах дестабілізації, яка виникла в СРСР, в Грузії дедалі частіше залунали діаметрально протилежні вимоги. Південні осетини вимагали підвищення статусу своєї автономної області до республіки, об’єднання з Північною Осетією та входження до складу Російської Федерації. Серед грузин почулися заклики до ліквідації всіх автономій на території союзної республіки.
У листопаді 1989 р. сесія Ради народних депутатів ПОАО ухвалила рішення про перетворення автономної області на автономну республіку в складі Грузії, невдовзі скасоване Президією Верховної Ради ГРСР. Того ж місяця відбувся марш 20 тисяч грузин на Цхінвалі („для захисту грузинського населення”), організований спільно лідером опозиції Звіадом Гамсахурдіа та керівником правлячої тоді Компартії Грузії Гіві Гумбарадзе. Шлях їм перекрила бойова техніка МВС СРСР. Саме тоді в сутичках грузин і осетин пролилася перша кров.
Після цього була перша 3-місячна грузинська блокада Цхінвалі.
20 вересня 1990 року обласна рада оголосила про вихід Південної Осетії зі складу Грузії, який Президія Верховної Ради ГРСР визнала незаконним.
У жовтні того ж року в Грузії відбулися вибори президента, парламенту та місцевих органів влади. Єдиний виборний орган, термін повноважень якого сплив, але нових виборів не відбулося - рада народних депутатів Південно-Осетинської АО. Верховна Рада Грузії вирішила цих виборів не проводити, і Південна Осетія залишилася без свого парламенту.
Тоді ж президентом Грузії став Звіад Гамсахурдіа (супротивник автономії Південної Осетії), а його політичний блок став правлячим.
Південна Осетія все ж таки провела вибори свого парламенту в грудні 1990 р. Тбілісі визнав їх нелегітимними і через кілька днів оголосив про ліквідацію самої автономної області (від цього часу грузини офіційно називають Південну Осетію „Цхінвальським регіоном”). Наступного дня в центрі Цхінвалі загинули троє грузин. Тбілісі розпочав нову економічну та транспортну блокаду Південної Осетії. У Цхінвалі почалися сутички між грузинськими й осетинськими загонами.
На початку січня президент СРСР М.Горбачов оголосив усі законодавчі акти, ухвалені попереднього місяця в Тбілісі і в Цхінвалі, нечинними.
Грузинська міліція залишила столицю автономії, але взяла її в облогу, що тривала півтора року. Новообраного голову південноосетинського парламенту Тореза Кулумбетова запросили нібито на переговори до Тбілісі, де він був заарештований.
У березні 1991 року Грузія бойкотувала Всесоюзний референдум щодо збереження СРСР. Південна Осетія ігнорувала бойкот і на референдумі висловилася за збереження Союзу. Водночас Грузія успішно провела референдум про свою незалежність, після чого проголосила державний суверенітет.
Після закінчення московського путчу 1 вересня 1991 року в Цхінвалі проголосили Республіку Південна Осетія в складі Російської Федерації. Це рішення анулював грузинський парламент.
У цей час остаточно розпався СРСР.
Під час громадянської війни в Грузії (грудень 1991 р.). яка закінчилася усуненням З.Гамсахурдіа від влади, Т.Кулумбетов звільнився з в’язниці і знову очолив парламент Південної Осетії.
У січні 1992 р. в Південній Осетії пройшов референдум про незалежність республіки та подальше її приєднання до Росії. На обидва питання 98% учасників відповіли „так”.
Весь цей час між грузинами й осетинами тривало збройне протистояння — нерідко з застосуванням артилерії та ракет, поки в червні 1992 р. керівники РФ і Грузії Б.Єльцин і Е.Шеварднадзе не підписали Дагомиську угоду. За нею в липні Росія, Південна Осетія та Грузія створили для підтримання миру в регіоні спільні миротворчі сили у складі російського, грузинського й осетинського батальйонів.
З грудня 1990-го до липня 1992 р. у збройному конфлікті загинули близько 2–4 тисяч грузин і осетин.
Протягом 16 років мілітарна ситуація в регіоні залишалася замороженою. Південна Осетія існувала в статусі ніким не визнаної держави.
З травня 1994 р. вона випускає власні поштові марки. Грошовою одиницею залишається російський рубль.
До 2004 року більшість у місцевому парламенті мали комуністи.
30 жовтня 1995 р. на першій осетинсько-грузинській зустрічі за участі представників Росії домовилися скасувати рішення Грузії про ліквідацію автономії та рішення Південної Осетії про вихід зі складу Грузії. Розпочався переговорний процес між Тбілісі та Цхінвалі.
16 травня 1996 р. в Москві підписали „Меморандум про заходи з забезпечення безпеки та зміцнення взаємної довіри між сторонами в грузино-осетинському конфлікті”.
У серпні 1996 р. у Владикавказі відбулася перша офіційна зустріч президента Грузії Е.Шеварднадзе з головою парламенту (майбутнім президентом) Південної Осетії Л.Чибировим, схильним до проведення гнучкої політики щодо Тбілісі. Паралельно Цхінвалі вів курс на інтеграцію з Північною Осетією.
У травні 2000 р. президентом Росії став В.Путін. А наприкінці 2001 року президентські вибори (вже другі) відбулися й у Південній Осетії. Попередній президент, поміркований Л.Чибиров потерпів поразку вже в 1-му турі. 6 грудня новим президентом невизнаної республіки став колишній 1-ий секретар Цхінвальського міському комсомолу, а потім московський бізнесмен Едуард Кокоєв (Кокойти).
І вже 15 січня 2002 року парламент Південної Осетії звернувся до Росії з проханням прийняти республіку до складу РФ. Його підтримав новий президент.
У січні 2004 р. президент Грузії М.Саакашвілі відвідав сусіднє з Цхінвалі грузинське село Тамарашені й пообіцяв, що 2004-й буде останнім роком, коли Південна Осетія не бере участі в загальногрузинських виборах.
У липні того ж року новим прем’єр-міністром самопроголошеної республіки став бізнесмен із Курська Юрій Морозов.
Усі головні посади в Південній Осетії, починаючи з президента та прем’єр-міністра, сьогодні займають громадяни Російської Федерації, які раніше перебували на службі в силових відомствах РФ.