Дайджест: Небезпеки безпечного маршруту
Грузинські нафтопроводи в країни Заходу не зазнали бомбардування, але вони й досі у небезпеці
На жаль, серпень видався тяжким місяцем для основного нафтопроводу в країни Заходу, і не лише з причини російсько-грузинського конфлікту. 5-го серпня було навмисне підпалено нафтоперекачувальну станцію на 1,100 милі (1,760 кілометрі) нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан (BTC), що на території східної Туреччини. Відповідальність взяли на себе курдські сепаратисти з Робітничої Партії Курдистану. Припинила роботу вся ділянка нафтопроводу, якою перекачувалося на західні ринки 850,000 барелів каспійської сирої нафти на день, а світові ціни на нафту, які падали, знову почали зростати. Компанія BP , яка інвестувала в нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан 4 мільярди доларів і досі контролює його, з невинним лицем стверджує, що пошкодження незначні. Але на дві доби пізніше, коли Грузія та Росія розпочали воєнні дії, станція все ще горіла.
Інший нафтопровід, Баку-Супса, по якому сира нафта перекачується до грузинського узбережжя Чорного моря (воно зараз блоковане російськими військовими кораблями), запрацював лише нещодавно, але був вимушений знову припинити роботу. Навіть 12 серпня, коли збройний конфлікт пішов на спад, ВР припиняє також подачу газу через трубопровід Баку-Ерзурум. Працює лише нафтопровід з Азербайджану, який на цьому тижні перебував у повністю робочому стані, – він іде через російську територію до порту Новоросійськ.
Минулої декади Грузія ще вважалася найстабільнішою країною, на території якої могли безпечно працювати нові нафтопроводи, керовані західними компаніями, в обхід як Росії, так і Ірану. На перший погляд, події минулого тижня звели це твердження на нівець. Але не зовсім. Грузія підкреслює, що під час війни її енергетична інфраструктура не постраждала: жоден трубопровід не бомбардувався. Росія, зацікавлена в добросусідських відносинах з Азербайджаном і Туреччиною, поводилася обережно, таким чином підкреслюючи, що збройний конфлікт у жодному разі не є нафтовою війною.
Водночас становить небезпеку жевріюче протистояння між Вірменією та Азербайджаном, що не обмежується лише проблемою Нагірного Карабаху. За прогнозами, Південний Кавказ має стати місцеперебуванням наступного покоління так званих проектів «четвертого коридору», за допомогою яких західні стратеги мріють покінчити з залежністю Європи від російського газу і наладити постачання каспійського газу до європейських ринків.
Серцевиною цієї схеми має стати трубопровід Набукко – він проектується для транспортування каспійського газу до Європи в 2013 році – але, на жаль, вже маємо неприємності через відсутність недвозначної Європейської підтримки, конкуруючу російську схему Південного Потоку, а також через той факт, що наразі нема жодної західної енергетичної компанії, яка була би серйозно зацікавлена у розробці туркменістанського напрямку, для лобіювання вищезгаданої російської угоди. Однією з перших зовнішньополітичних ініціатив російського президента Дмітрія Мєдвєдєва була спроба умовити азербайджанського та туркменського лідерів продавати газ Росії. Слідкуючи за подіями в Грузії, останні мають тепер вирішити, яку відповідь дати на цю дружню пораду.
14 серпня 2008 року
The Economist
Стаття The dangers of the safe route була опублікована у журналі The Economist 14 серпня 2008 року
Переклад подружжя Гей
Коментарі
Коментарів поки що немає.
Вибачте, форму коментарів наразі закрито.