Дайджест: Financial Times: Життя з російським ведмедем
Зараз Росія більш-менш завершила свою військову атаку на Грузію. Дипломатія на чолі з французьким президентом і теперішнім президентом ЄС Ніколя Саркозі, вийшла на арену, намагаючись розвести і помирити ворогуючі сторони. Але Владімір Путін, який за минулий тиждень знову постав реальним російським лідером, досягнув майже всіх воєнних цілей Москви, перед лицем слабкої відповіді Заходу. Росія схоже не в настрої про щось домовлятися.
Росія захопила повний контроль над Південною Осетією й Абхазією, двома сепаратиськими, спонсорованими Росією, анклавами на грузинській території. Це уразило та принизило треновану США й Ізраїлем грузинську армію, і відновило позицію Росії на Кавказі. Ймовірність прийняття в НАТО Грузії і України – і захисту їх Альянсом – в кінцевому рахунку зменшилась, не дивлячись на вівторкову заяву генерального секретаря Яапа де Хооп Схефера з обіцянкою отримання членства в НАТО.
Пан Саркозі приїхав у Москву з планом примирення, який передбачав російські зобов’язання щодо територіальної цілісності Грузії, поверненням сторін до позицій, що передували грузинській атаці на столицю Південної Осетії на минулому тижні, введення миротворчого контингенту під егідою ОБСЄ.
Росія відклала його до припинення вогню, але малоймовірно на цьому зупиниться. Москва аргументувала, що так само як Захід зупинив етнічні чистки в Косово, і в кінцевому рахунку відділив провінцію від Сербії, так само й Росія захищала своїх громадян і миротворців в Південній Осетії від «геноциду». На відміну від Косово, світ не бачив доказів цієї сумнівної масакри. Більше того, російські миротворці, діяли більше як розпалювачі агресії, аніж миротворці.
Але хоч який абсурдний, хай і запозичений, аргумент Москви, Захід мусить назвати його блефом. Якщо Росію дійсно турбує гуманітарна ситуація в своїх анклавах, миротворча місія ОБСЄ в даний момент буде продовжуватись без проблем. Майбутнє спірних територій мусить визначатись через переговори, а не захоплення.
ЄС і США має обмежені важелі впливу на Росію, і даючи ексцентричним лідерам Грузії хиткі обіцянки щодо ПДЧ у НАТО, вони їх не посилюють. Все ж таки Захід мусить брати участь у важких переговорах з Росією і наполегливо вивчати її наміри. Російське членство в Великій Вісімці, її бажання стратегічного партнерства з НАТО і ЄС, вступу в Світову Організацію Торгівлі – усі складові її бачення себе як світової держави – повинні залежати від того, чи вона поводитиме себе як відповідальна сила. Це найменше чого можуть очікувати занепокоєні колишні радянські васали.
Редакційна стаття «Living with the Russian bear» була опублікована у Financial Times 12 серпня 2008 року
Джерело: http://us.ft.com/ftgateway/superpage.ft?news_id=fto081220081458115196&page=1
Коментарі
Коментарів поки що немає.
Вибачте, форму коментарів наразі закрито.