Дайджест: The New York Times про Грузію у питаннях та відповідях
Шеф московського бюро The New York Times Кліффорд Дж. Леві [Clifford J. Levy] та Джеймс Троб [James Traub], автор The New York Times Magazine, відповідають на питання читачів про російсько-грузинський конфлікт.
Процес розв’язання конфлікту
Питання. Я читаю Ваші статті з великою цікавістю протягом багатьох років і ціную Ваше вміння розбиратися в суті проблем. Російсько-грузинський конфлікт буде аналізуватися в різних ракурсах, проте я хотів би знати Вашу думку з такого приводу: численних зусиль було докладено спільнотою «з вирішення конфліктів», які були фінансовані частково Агентством США з міжнародного розвитку та іншими двосторонніми організаціями, а також ООН, що підштовхнуло конфліктуючі сторони сісти за стіл переговорів і призвело до спроби пошуку базових варіантів розв’язання конфлікту, щоб таким чином запобігти майбутнім конфронтаціям. То чи є останні події, на Вашу думку, знаком того, що міжнародні організації неспроможні ніяк впливати на політичні рішення на найвищому рівні. І чи викликана ця неспроможність тим, що політичні та військові еліти не включені належним чином в перебіг цього діалогу?
Скотт Ланг, Сараєво, Боснія та Герцеговина
Відповідь. Скотт, розв’язання конфлікту можливе лише за умов, коли всі сторони бажають його розв’язати. ООН доклала величезних зусиль до посередництва в іракському конфлікті і нічого цим не добилася, оскільки, врешті-решт, сторони надавали перевагу боротьбі, а не переговорам. Так, Ви праві в тому, що подібні переговори повинні проводитись за участю вповноважених приймати рішення. Вже протягом кількох років міжнародні неурядові організації організовують так звані “Track II” переговори між абхазькими та грузинськими діячами. Переговори на рівні представників громадянського суспільства пройшли успішно, і сторони ознайомились з позиціями один одного. Проте переговори між представниками влади лише загострили погляди обох сторін. Таким чином сумарний ефект зводився до нуля.
Проте це конфлікт не між Грузією та Абхазією чи Південною Осетією, а між Грузією і Росією. А великі держави, такі як Росія, рідко виявляють інтерес у двосторонньому вирішенні конфлікту чи вирішенні за допомогою ООН. Їх нелегко змусити прийняти посередництво. Такий спосіб вирішення конфлікту, про який Ви говорите, більш ймовірно матиме успіх, скажімо, між Нігерією та Камеруном.
Чи відрізняється цей конфлікт від конфлікту в Косово?
Питання. Окрім політичних факторів, чи прослідковуєте Ви різницю між реакцією Росії на дії Грузії у Південній Осетії та діями США щодо Сербії у Косово в 1999 році?
Владімір Севастьянов
Відповідь. Росія робить саме таке порівняння, доводячи, що Абхазія і Південна Осетія є етнічними анклавами, які знаходяться під загрозою жорстокого сусідства, так само як Захід говорив про Косово. Грузія вела надзвичайно криваві війни з обома республіками в ранні 1990-ті, і звірства здійснювались всіма сторонами. Грузинська лінія поведінки сіяла ненависть, яка ще й досі існує і яку грузини відмовляються визнавати взагалі. Але має значення різниця міри цієї ненависті.
За різними підрахунками, Слободан Мілошевіч здійснив вбивство десятків тисяч боснійців ще до того, як започаткував кампанію етнічних чисток у Косові. У Заходу вже тоді була причина боятися, що він не зупиниться, поки не винищить всіх косоварів. Таким чином рішення НАТО відкинути сербські стрімкі атаки базувалося на реальних очікуваннях ще більших жахів.
З іншої сторони, у Південній Осетії Грузія проводила обстріли артилерійським вогнем, в яких, можливо, постраждало мирне населення – цього ми поки що не знаємо. Це могло бути відповіддю на атаки осетинських підрозділів нерегулярних військ чи російських сил – цього ми теж поки що не знаємо. Проте нема причин вірити, що Грузія вчиняла військові злочини.
Сербія започаткувала кампанію етнічних чисток спочатку проти Боснії, потім проти Косова; дії сербів на Балканах гірші за будь-що, що робили грузини в своїх околицях. Тим не менше, сказавши це, Грузія ніколи повністю не брала до уваги силу національних почуттів в обох районах.
Джеймс Трауб
Ціна накопичення військової сили
Питання. Я читав в Інтернеті, що Грузія витрачає 15% свого ВВП і 70% коштів держбюджету на військові видатки. Це правда? Якщо правда, то чи витрачають інші держави такі ж суми на свої військові сили? Чи доцільно такій бідній країні, як Грузія, робити такі витрати на військовий сектор? Суть мого питання в тому, чи не страждає Грузія від філософії «якщо ваш єдиний інструмент молоток, то все навколо здається цвяхами»?
Ґреґ Спіндлер
Відповідь. Ґреґ, зі статистикою я незнайомий. Але справа в тому, що Грузія збільшила витрати у сфері безпеки в останні декілька років. Грузини кажуть, що їм треба було бути готовими на випадок загрози з боку Росії. Проте абхази, осетини і самі росіяни, сприймають це як акт агресії. І безглуздість цих старань видно зараз, коли Росія розбила грузинську армію. Досить дивно, але вплив на економіку не був аж таким серйозним, оскільки Грузія отримує, чи принаймні отримувала, 12% річних приросту. Грузини не голодують і не віддають останнє, аби придбати озброєння. Але вони посилюють напруження, що їм же самим невигідно.
Джеймс Трауб
Чи правдиві повідомлення про звірства?
Питання. Наскільки правдивими є повідомлення про жорстокі звірства, вчинені грузинськими військовими підрозділами у столиці Південної Осетії? Росія повідомляє, що було вбито кілька тисяч цивільного населення, в тому числі жінки та діти, яких переїхали танками.
Skip to next paragraph Хадсон
Відповідь. Хадсон, росіяни та осетини обмінялись рядом взаємних приголомшливих звинувачень від моменту початку воєнних дій. Але чи є вони правдивими? Ми говоримо про регіон, в якому фактично будь-яка військова дія оголошується якщо не «геноцидом», то «етнічною чисткою». Росія навіть намагалась сприяти застосуванню доктрини так званої «відповідальності за захист», переконуючи, що їхні війська вторглися в Грузію, щоб запобігти жорстоким звірствам проти осетинів. Оскільки Грузія на той час, здається, вже відкликала свої війська з Осетії, це, мабуть, було оманливим твердженням.
Але те, що дані повідомлення не можна брати за чисту монету не означає, що вони зовсім не мають під собою основи. Незалежні спостерігачі підтвердили, що значна частина руйнувань, завданих столиці Південної Осетії Цхінвалі, були вчинені саме грузинською артилерією. Могли загинути багато мирних жителів. Проте повинен пройти певний час перед тим, як ці заяви підтвердяться – чи, по правді кажучи, поки ми не будемо мати абсолютно чіткого уявлення, як почалися бойові дії.
Джеймс Трауб
Погане знамення для інших країн?
Питання. Наскільки ймовірна повна окупація Грузії Росією? І якщо ймовірність велика, то що вони робитимуть у довготерміновій перспективі? Ця ситуація не віщує нічого доброго для інших країн колишнього радянського блоку. Яку з них захоплять наступною?
Ричард Найл
Відповідь. Річард: Однією безперечною різницею між Росією Путіна і Росією Хрущова чи Катерини Великої є те, що першій не потрібно анексувати території для того, щоб поширювати і здійснювати свій контроль. Володимир Путін (і зараз Дмітрій Медвєдєв) використовує економічні фактори впливу частіше, ніж військову силу. В цьому випадку Росія, звичайно, використовувала танки і бомби, але вони зупинилися в процесі справжнього завоювання. Ціллю, безсумнівно, було залякати Грузію і зробити її поступливою. І чим більше Росії це вдається, тим ймовірніше, що вона продовжить впроваджувати свою агресивну і вимогливу тактику десь ще – знову не з кулями і бомбами, а з нафтою і природнім газом, чи з інформаційними атаками, чи з дипломатичними провокаціями. Тому так, це погане знамення для інших сусідів Росії, особливо для України.
Джеймс Трауб
Чи можуть Сполучені Штати дозволити собі протистояти Росії?
Питання. Як впливає конфлікт між Грузією та Росією на спроби США співпрацювати з Росією у сфері питань стримування Ірану?
Ден Спокойни
Відповідь. Ден, це власне те, що урядовці з адміністрації Буша питають себе прямо зараз. Чи можемо ми дозволити собі конфронтацію з Росією через Грузію, якщо нам потрібно переконати Росію застосувати санкції до Ірану? Ось чому дипломатичні засоби нелегко застосовувати. Та подібні компроміси часто приречені на провал. Якщо Сполучені Штати не будуть протистояти Росії через Грузію, це не трансформується автоматично в допомогу з питань Іраку, і навіть може заохотити Росію і надалі застосовувати свій конфронтаційний підхід до відносин з Заходом. Європа взагалі провадить більш поступливу лінію поведінки з Росією, але якими будуть наслідки цього? Здається, що Росія Путіна обрала підхід з нульовою сумою у своїй дипломатії: якщо я виграю, ти мусиш програти. Неясно тільки, чи можна Росію лестощами схилити до співробітництва.
Джеймс Трауб
Переклала Христина Домащук
Коментарі
Коментарів поки що немає.
Вибачте, форму коментарів наразі закрито.